• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Бібліотека
• Місячник шкільної бібліотеки

У 2017 році Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек у Смілянській ЗОШ І-ІІІ ступенів №6 відбуватиметься під гаслом «Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя».

ПЛАН

проведення Всеукраїнського місячника

«Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя»

в Смілянській загальноосвітній школі І –ІІІ ступенів №6

Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя

Зміцнення здоров’я дітей є однією з актуальних проблем нашого суспільства. Швидкі темпи зростання захворюваності та інвалідності дітей шкільного віку, недотримання гігієнічних нормативів щодо навколишнього середовища, в якому перебувають діти, незбалансованість харчування, дефіцит мікроелементів і вітамінів, гіподинамія, травматизм, тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, токсичних і наркотичних речовин, ранній початок статевого життя, недостатній рівень сформованості навичок безпеки життєдіяльності, поширення ВІЛ-інфекції, туберкульозу потребують посилення роботи в навчальних закладах з формування в учнів навичок здорового способу життя.

Упродовж жовтня у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 проводитиметься Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек під гаслом «Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя»

Заходи, які були проведені у початковій школі 04.10.2017 для учнів 1-2 класів Урок – екскурсія по сторінках книги « Я обираю здоров’я» та 05.10.2017 для учнів 3-4 класів проведено година спілкування «Що впливає на здоров’я» яка завершилася конкурсом – вікториною «Що я знаю про здоровий спосіб життя» вони були цілеспрямовані на формування у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, адекватних реакцій на різноманітні чинники ризику для життя. Всі заходи під час проведення першого тижня Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек пройшли на належному рівні. Кожен день був цікавим, корисним та різноманітним. Найбільш ефективною формою роботи в шкільній бібліотеці години спілкування, бібліотечні уроки, вікторини, конкурси, які дозволяють пропаганду вати за здорового способу життя зробити безперервною й системною, спрямованою на формування в учнів мотивації на збереження і розвиток здоров'я, особистої відповідальності за збереження власного здоров'я як головної життєвої цінності.

Активна участь нашої шкільної бібліотеки у Всеукраїнському місячнику «Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя» сприятиме консолідації зусиль у справі зміцнення здоров’я, профілактики хвороб, забезпечення гармонійного розвитку кожного школяра.

З 01 по 31 жовтня 2016 року буде проходити у школідругий Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек проходитиме під гаслом «Книга і читання – важливий чинник у вихованні духовних цінностей учнів»

ПЛАН

проведення місячника шкільної бібліотеки

в Смілянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6

«Книга і читання – важливий чинник

у вихованні духовних цінностей учнів»

Звіт «Про проведення щорічного Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек», який проходив під гаслом: "Книга і читання - важливий чинник у вихованні духовних цінностей учнів".

З 01 по 31 жовтня 2016 року в нашій школі проходив місячник шкільних бібліотек, в рамках якого було проведено ряд заходів, спрямованих на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 12.08.2014 № 931 «Про проведення щорічного Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек» в Україні. Цього року він проходив під гаслом: "Книга і читання - важливий чинник у вихованні духовних цінностей учнів".
Метою цьогорічного місячника шкільної бібліотеки було сприяння зростанню престижності читання як культурної цінності, використання виховного потенціалу української літератури, залученню нових читачів бібліотеки.
Місячник шкільних бібліотек в школі розпочався з інформаційного повідомлення про план проведення заходів, а також висвітленням тематичних матеріалів на стенді «Бібліотека інформує».
Було оформлено активом шкільної бібліотеки книжкові виставки:

«Її велич українська книга»,

«Сам на сам з новою книгою»,

«Що ми любимо читати»,

з самого початку у шкільній бібліотеці не мало таких великих часових рамок, як місяць.

У 2008 році Міжнародна асоціація шкільних бібліотек прийняла рішення впродовж усього жовтня, аби надати цим бібліотекам більше можливості для формування в суспільстві відповідального ставлення до них і нового розуміння професії бібліотекаря, демонстрування нової ролі шкільних бібліотек у процесах модернізації освіти.

Читацький актив (учні 4 класу Дзятковська Віола, Кривицький Є., Сокуренко М., Гордієнко К.) та шкільний бібліотекар Куценко С.Л. протягом місячника проводили бібліотечні уроки в молодших класах - «Мандрівка у чарівний світ українських казок» ( 2 клас), «Зупинись на хвилинку, подивись на новинку» ( 3 - 4 класи). Під час проведення бібліотечних уроків бібліотекар спілкується з усіма учнями і націлює їх на те, що книги та їх читання необхідні всім для навчання та засвоєння тих знань.

При проведенні цих уроків діти цікавляться роботою бібліотеки, роботою з книгою. Вони дають різноманітні запитання, на які отримують вичерпні відповіді.

Із цих занять діти дізнались:

- як створювалась книга;

- як друкували книгу;

- основні елементи книги;

- про книгу і бібліотеку;

- як читати книги, газети та журнали;

- вибір книги;

- культурна робота з книгою.

Екскурсії до бібліотеки «Ключ від бібліотеки», (1 клас) та інші. Під час занять з учнями 1-х класів проводились екскурсії до бібліотеки. Діти познайомились з бібліотекою та правилами користування нею, правилами користування книгою. Вони стали читачами бібліотеки.

Молодші школярі після проведення бібліотечних уроків краще орієнтуються у великому океані книжкового світу.

Спільно з активом читачів (учні 8 класу Маляренко М. та Дзюбло А. Зайченко А. Блохіна А.) були проведені такі заходи:

Виставка - презентація: «Жовтень єднає шкільні бібліотеки»

Презентації нових дитячих книжок.

Бібліофреш

«Сучасна українська література»

Фотоконкурс

«Дитина і книга»

Конкурс малюнків

«Ми читаємо і малюємо»

Бліцопитування

«Твоя улюблена книга»

Літературні хвилини

«Час читати»

Літературна вікторина «Казка запрошує нас на гостини»

Актив читачів 5 класу (Гульбіщева Ю. , Сіра А., Рожок К. Ваганова Л.) провели Рейд перевірки підручників «Підручник – обличчя учня» у початковій школі у якому класі краще збереження підручників та провели бесіду про збереження навчальної книги.

Протягом місячника учні брали активну участь у заходах, бібліотечний актив, учні виступили ініціаторами акції «Подаруй бібліотеці книгу».

Шкільним бібліотекарем було проведено моніторингове дослідження «Що читають наші діти?» серед учнів 2-7- х класів. Проаналізувавши його, актив разом з бібліотекарем була приємно здивована, що учні люблять читати книги різних авторів і на різну тематику.

Запрошуємо всіх відвідувати нашу бібліотеку та користуватись скарбницею народної мудрості - книгою!

З 01 по 31 жовтня 2015 року буде проходити у школідругий Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек проходитиме під гаслом «Виховуємо громадянина – патріота України».

План заходів

до проведення Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек

«Виховуємо громадянина – патріота України»

в Смілянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6

01.10.2015 – 31.10.2015

Вікторина «Край ти мій, моя Батьківщино!»

1. Які кольорові річки є в Україні?

Жовта (басейн Дніпра);

Червона (басейн Сіверського Дінця);

Біла (басейн Західного Бугу);

Чорна (басейни Чорного моря та Дністра); Руда (басейн Дніпра).

2. Назви яких річок вУкраїні мають назви свійських тварин?

Жеребець (басейн Сіверського Дінця);

Бичок (басейни Сіверського Дінця та Дніпра);

Свиня (басейн Західного Бугу);

Куриця (басейн Дніпра);

Бик (басейн Дніпра).

3. Чим відрізняється «гривна» від «гривні»?

Гривна – це жіноча прикраса у вигляді нашийного обруча із дорогоцінного металу або знак гідності вождя для чоловіків.

Гривня – монета із срібла вагою 205 грамів, яка використовувалась у Київській Русі з ХІ ст. Нині – назва грошової одиниці в Україні.

4. Який знак сучасної української символіки найдавніший?

Це тризуб. Він відомий ще з VІ–VІІІ ст. як символ влади вождів. У Київській Русі тризуб став великокнязівським знаком. Вперше його викарбував Князь Святослав на своїй печатці. За часів правління Володимира Великого тризуб карбували на срібних монетах.

5. Скільки років українському букварю?

Перший український буквар був виданий у Львові друкарем Іваном Федоровим у 1574 році.

6. Де і хто створив першу у світі демократичну Конституцію?

Автором першої у світі демократичної Конституції був гетьман України Пилип Орлик. Документ був прийнятий у квітні 1710 року та мав назву «Конституція прав і свобод Запорозького Війська».

7. Коли Україна стала незалежною державою?

24 серпня 1991 року був прийнятий акт проголошення незалежності України.

8.Хто автор і композитор гімну «Ще не вмерла Україна»? (Павло Чубинський і Михайло Вербицький)

9.Під яким прапором сміялися «Запоріжці» Іллі Рєпіна? (під жовто-синім).

10.Що означають кольори в українському державному прапорі?

(синій – колір чистого мирного неба, жовтий – колір основного багатства України – золотих пшеничних полів).

11.Який Український гетьман залишив спадщину своїй державі і при якій умові? (Павло Полуботок).

12.Назвіть державні свята України. Що ви про них знаєте?

(1 січня - новий рік, 7 січня – Різдво Христове, Великдень

1 травня – День міжнародної солідарності трудящих,

9 травня – День Перемоги, 24 серпня – День Незалежності).

13.Хто був першим президентом України?(Михайло Грушевський, 1918 рік).

14.Які ви знаєте свята різдвяного циклу?

(Святий вечір – 6 січня,Різдво – 7 січня (Коляда), Щедрий вечір – 13 січня,

Новий рік або свято Василя – 14 січня, Водохреща або Йордан).

15.Які знаряддя праці використовувались для виготовлення полотна?(Терниця, гребінь, днище, мотовило, прядка, Веретено, верстак, човник…).

16.Які ви знаєте синонімічні назви першого місяця нового року? (Сніжень, сніговик, студень, просинь, льодовик,Вогневик, тріскун, шипун і інші).

17.Які ви знаєте найважливіші великодні страви? (Паска, писанки).

18.Як називали бога сонця у давніх слов’ян?(Дажбог).

19.Назвіть дійові особи свята Івана Купала.(Купала і Марена).

20.Що означають імена: Катерина, Роман, Євген, Петро, Людмила?

(Катерина – завжди чиста, Роман – міцний, Євген – благородний, Петро – камінь, Людмила – людям мила).

21.Як раніше називали місяць квітень?(Зелень).

22.Назвіть ім’я та прізвище дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним талантом?(Маруся Чумак).

23.Хто автор цих рядків: «Все на світі можна вибирати, сину,

Вибирати не можна тільки Батьківщину». (Василь Симоненко).

24.Як називалась боротьба на Україні в козацькі часи?(Гопак).

25.Доля якого радянського поета 70-х років 20 століття схожа з долею Тараса Шевченка?(Василя Стуса).

26.Яті ви знаєте прислів’я пролітні місяці?

(1. В липні на дворі пусто, а в полі густо.2. Хто в літу байдикує, той узимку голодує.

3. Бджоли раді цвіту, а люди – літу.4. До Іллі (2 серпня) мужик купається, а після Іллі з річкою прощається.5. Минув Ілля – чекай гнилля.

6. Минув спас (19 серпня) – держи кожух про запас).

27.Хто більше назве прислів’їв про працю?

(1. Руки людини і пустелю на квітник перетворять.(2. Де господар добре робить, там і поле щедро родить.

(3. Роботящий чоловік хліба має цілий засік.

(4. Праця людину годує, а лінь марнує)

Інформаційні хвилинки

«Пам’ятаймо героїв»

(для учнів 3-4 класів)

Мета. Осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людст­ва, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.

Учень. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не за­будуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. О першій годині 24 хвилини, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда приду­шена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реа­льно осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом. За покликом рідної землі на захід свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАБС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Припиті на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком. Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незаба­ром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожеж­ники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'­яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук... А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зве­рху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру. До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті ві­дірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію. Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небез­пеки.

Бібліотекар: На підмосковному кладовищі на скромних плитах з черво­ними зірками довічно викарбувані імена:

Володимир Правик

Микола Ващук

Василь Ігнатенко

Віктор Кибенко

Микола Титенко

Володимир Тишура - перших, хто собою закрив вогонь.

Уень: Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуа­цію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негай­ний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, за­лишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку. Прип'ять, українське Полісся... Місця чудові. До того стра­шного дня вони були місцем відпочинку, тисячі людей. Та не стало в той час ні рибаків, ні човнів. Річку спасали. Головним було - не допустити рознесення по річках страшної і невідомої смерті. А ради садів Чорнобиля так і залишилися незібраними. Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже боляче - жити в батьківській хаті за ко­лючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити. Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тіл іУкраїни. Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях.

Бібліотекар: Чорнобиль... Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестер­пний біль. Аварія на Чорнобильській АЕС набула глобального харак­теру. Під час вибуху четвертого реактора виділилось безліч ра­діонуклідів у повітря, водойми, на поверхню ґрунтів, що призве­ло до радіаційного забруднення 20% території України.

Учень: Біль відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризику­ючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відро­джувати до нового життя обпалену радіацією землю.

«Моя Вітчизна – Україна»

Година спілкування з учнями 3 класу

Мета: розширити знання дітей про Україну, розвивати почуття патріо­тизму; виховувати любов до рідного краю.

Хід години

1. Розповідь бібліотекаря.

— У світі немає нічого вищого, дорожчого, як рідна Вітчизна, адже вона дала нам крила для польоту, відкрила цей чарівний дивосвіт, вона, як мати,у світі — одна.

Україна — наш рідний край, наша дорога і мила Вітчизна, земля, де ми народилися, уперше побачили і пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку,— це все наша найдорожча у світі Батьківщина.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

— Так написав відданий син України Василь Симоненко, поет, патріот, мужній громадянин.

Як і рідну матір ми не вибираємо, так і Батьківщину людина не обирає, але прикипає до неї всім серцем, як і до рідної неньки, проймається великою і світлою любов'ю на все своє життя. От і почнемо нашу дорогу до знань із найсвітлішого — з любові до рід­ного краю...

Любов — найвище в світі почуття,

Вона не має меж — безкрая.

З любові починається життя,

Вона усе найкраще починає.

Кожен народ любить свою Батьківщину, робить усе для процвітання своєї держави, для її слави, свободи, неза­лежності. Погляньте на карту Європи. Тут багато різних країн (називає країни). Кожна з них має свою тери­торію — землю, свою мову, культуру, історію. Україна, наша держава, розміщена у центрі Європи, вона також має свою землю, мову, культуру, звичаї, традиції і державні символи.

2. Бесіда за малюнками із зображенням символів України.

—Якими є державні символи України?

—Як називається столиця нашої держави?

—Ось столиця України — чарівний і квітучий Київ. Через усю Україну протікає Дніпро — одна з найбільших річок Європи.

Ми з вами — патріота і громадяни, які покликані захищати свій край від во­рогів, працювати так невтомно й за­взято, щоб жилося всім добре, найкраще у світі, бо кожна людина має право на достойне і радісне життя.

—А яке завдання стоїть перед учнями?

—Ви, діти, повинні наполегливо опанувати знання, щоб у майбутньому добре працювати, заможне і цікаво жити та приносити велику користь Україні. Сьогодні держава дбає про вас, як рідна мати про свою дитину,а ви повинні дбати про неї, щоб вона була красива і багата.

Тепло долонь, розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

Люблю твої поля, річки й джерельця,

Люблю Вітчизну дорогу мою.

3. Висловлення дітьми своїх почуттів до Батьківщини.

— А зараз кожен із вас подумає, прислухається до свого серця і скаже заповітні слова про Україну.

4. Робота з віршем.

— Слова, що йдуть від серця — найщиріші і найтепліші. Тому настав час скласти колективний вірш про Украї­ну зі щирих і теплих слів. Я почну, а ви добиратимете останнє слово другого рядка в риму.

Ось небо блакитне і сонце в зениті!

Моя Україна — найкраща... (у світі).

Моя Україна — це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні... (джерельця).

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і ріки... (глибокі).

Міста старовинні і замки прекрасні,

Великі будови і дуже... (сучасні).

Моя Україна — козацькая слава!

Така волелюбна і мирна... (держава).

Вона дорога нам, і рідна, і мила,

Бо світ перед нами, як мати,... (відкрила).

Вітчизно свята, дорога Україно,

Для кожного з нас ти у світі — єдина.

«Ми будемо довго пам'ятати і вам забути не дамо»

(Година пам’яті )

Мета: ознайомити учні з передумовами афганської війни; через поезію і пісні донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорсткість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати.
Обладнання: кольорові ілюстрації, виставка книг, фотографії учасників війни, загиблих земляків, вирізки з газет.

Хід виховної години
Бібліотекар: Дорогі учні! 15 лютого у нашій країні відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами дізнаємось про героїв цієї страшної війни. Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.
Що ми знаємо про афганську війну? Звичайно, можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це страшно і моторошно.

Ведуча: 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 – їхні життя забрали аварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон.

1-й учень. Афганістан – це держава, що розташована в Південно-Східній Азії, де проживає 23,8 млн. (2002 р.) чоловік, з них 8 млн.– афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, казахів.

До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.
70% площі Афганістану зайнято горами з рідкою рослинністю, через його територію простягається гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. Велика частка населення проживає в аулах. Близько 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичного допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність – ось ознаки соціально-економічного становища країни.
У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха й проголосив Афганістан республікою.

2-й учень. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.
У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “моджахедів” (“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

3-й учень. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступною стає засекречена раніше інформація.
Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року, про яку ми тільки-но говорили. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Бабрака Кармеля реальну воєнну підготовку.
27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони стали учасниками бойових дій по всій території. Присутність чужоземних військо на території країни викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.
Ведуча: Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ.
Чому ви в мене стріляєте?
Я на цівці свого автомата
Несу вам свободу,
Я навчу вас, як треба жити,
Я зроблю вас щасливими,
Я приніс вам свободу.
Ось вона – на цівці автомата.
Беріть її, не бійтеся…
Невдячні ви люди.
І вони, сліпо обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем і мечем”
Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов’язки в Іспанії, Угорщині, Чехії.
Афгані плював їм кулями в обличчя. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?
4-й учень:
Час іде, немов на милицях.
Сонце вперлося в потилицю.
Нас затиснуло лещатами,
Як помрем, - то всі солдатами.
Та у крайність цю не віриться, -
Що загорнуть в землю сіру цю.
По воді писали вилами, -
Ще поміряємось силами.
Поділилися патронами…
Так тримали оборону ми,
Серце билося пташиною,
А думки – із Батьківщиною.
Повертавсь стежками білими,
Прикривав життя боками.
Пахло яблуками спілими,
Пахло тишею і ліками.
5-й учень
Їх немає вини –
Цих обшуканих юних Іванів,
Що орошують кров’ю
Сипучі і згірклі піски.
Їм нема, що робить
В цім далеків, чужому Афгані,
І за що побратими кладуть українські кістки?

Бібліотекар: Послухайте оповідання Євгена Гуцала “Остання надія”.

Ведуча:«Остання надія»
Якось мені довелося бути свідком події, яка глибоко запала мені в душу. Йшов черговий призов новобранців до армії. До військкомату прийшла ще не стара, але зморена, виснажена горем, з погаслими очима жінка.
- Ви до кого? – здивовано питає офіцер літню жінку, відриваючись від друкарської машинки, на якій одним пальцем друкує якийсь папірець.
- Та от… - каже Василина й повільно простягає оту повістку. – Ви прислали?
Черговий одразу бере повістку, читає.
- Ми прислали, - каже.
- Це для мого Василі…
- Так, заглядає в повістку офіцер. – Повістка для Василя Ярмоли. З’явитися до військкомату на восьме число.
І дивиться на Василину так, наче сподівається побачити за її спиною призовника, який з доброго дива навідався до військкомату разом з матір’ю.
- А де ж Василь Ярмола? – питає він.
- Н-нема…
- Як то нема? У від’їзді, у відрядженні?
- Нема Василя. Поховали Василя.
Офіцер відкидається на спинку стільця, розводить руками.
- Поховали? А ця повістка? Але ж йому повістку прислали…
- З Афганістану в домовині привезли Василя, позаторік поховали.
- Ну?! – зводить брови черговий офіцер. – То як же це… З Афганістану привезли? А ця повістка?
Він торопно супиться, розглядає повістку – й кудись іде, зникає в коридорі за якимись дверима.
Василина стоїть на порозі кімнати й чекає. На душі – тяжко-тяжко. Вона чекає ж чогось – і мучиться. Перегодя в коридорі лунає хода, повертається отой офіцер, всідається за двотумбовим столом і, ховаючи очі, каже:
- Товаришко Ярмоло, можете йти.
А вона стоїть, мовби не чує, бо ж нічогісінько не тямить. Тоді він зводить на не
Очі тверді, холодні.
- Ми ліквідували повістку вашому покійному синові, можете йти.
- Ліквідували? – самі ворушаться вуста.
- Ліквідували. Йдіть.
Василині здається, що ноги її зараз підкосяться – й вона впаде.
Черговий офіцер чомусь починає сердитись, його худе, запалене обличчя береться червоними плямами-лишаями.
- Чи ви не розумієте? Повістку виписали випадково, бо подивилися не в ту картотеку. Наплутали.
- То Василя таки вбили в Афганістані? – вихоплюється у неї.
- Таж убили, убили, - береться черговий до друкарської машинки. – То ви йдіть собі, немає для вас ніякої повістки.
Як у тумані виходить Василина з військкомату надвір. Вона похитується – і білий світ навколо похитується, наче і йому запаморочилося.
- Бож-ж-ж-женьку ж, Бож-ж-же мій, - заламуючи руки, шепоче вона вже на дорозі.
А я стояв і дивився їй у слід. І не було, мабуть, горя більшого для цієї жінки, як момент, коли згасла для неї остання надія.
І не було сорому більшого у мене за наших офіцерів, які не знайшли теплого співчутливого слова для Матері, яка віддала єдиного сина на закладання заради імперських амбіцій політиків…

Бібліотекар: А тепер висловите свої міркування з цього приводу.

Думки учнів.
1-й учень. Я думаю, що мати замкнулась в собі іще більше, душа її почала вмирати разом з останньою надією, яку так бездушно вбив офіцер.
2-й учень. На мою думку, у такої людини, як цей офіцер, кам’яне серце. За своїми папірцями він не побачив душі матері, не сказав доброго слова, не зміг підтримати надії в її серці.
3-й учень. Мені соромно за таке ставлення офіцера до матері, що вбив її останню надію. Маленька надія пригрілась коло її серця і тихо жила собі, билась разом із ним. І якщо вона помре, то перестане битися серце матері. А раптом син повернеться? Хто тоді відкриє йому двері? Хто зустріне з далекої дороги, яка розтягнеться на десяток років? Офіцере, як можна бути таким черствим, як можна жити з таким тягарем у душі?

Ведуча: В Україну з Афганістану не повернулося 72 військовополонених та зниклих безвісти. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не минули вони й нашого краю. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли тільки починаєш життя.
- Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчімо хоча б хвилину. За всіх, адже страшна смерть будь-якої людини.
Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого серед нас нема, хто лежить у землі, світить нам з небес, а може, з підбитим крилом не перелетить Афганської гори.

Учень: Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.

Бібліотекар: Нехай же наша виховна година не закінчується після дзвінка.
Прийдіть додому, розкажіть про почуте вами своїм батькам, сусідам, бо про це повинен знати кожен, про це повинні пам’ятати всі.

Хто є патріотом Батьківщини

Бесіда з учнями

Мета: розширити і поглибити понят­тя громадянськості; формувати націо­нальну свідомість; виховувати повагу і глибоку любов до країни, бажання берегти і примножувати багатства рідного краю.

ХІД БЕСІДИ

—Що для кожного з вас означає слово Україна?

—Якою кожний із вас уявляє собі Україну?

—Україна — це безмежні колосисті поля, пишні вишневі та яблуневі сади, повноводні ріки, синьоокі озера, різнобарвні луки і затишні гаї, мальовничі села і великі міста, це мудрі й талановиті люди. Ми з вами — діти цієї чудової землі.

Знайте: хай життя існує, бо хоче зміни,

Хай холодами б'є, хай спекою пече,

Ми будем тим, чим є: ми діти України,

Бо українська кров у нас тече.

(Василь Онуфрієнко)

Сьогодні ми поговоримо про те, що нам слід зробити для своєї любої Бать­ківщини, щоб вона процвітала, щоб усім нам щасливо жилося в рідно­му краю.

— Уявіть собі, що ви — учасники конкурсу «Моя Україна». На цей конкурс : вам потрібно запропонувати картину. Що б ви намалювали? Якою б представили нашу країну?

— Україна — наша ненька, це отча і земля, де ви народилися і живете.

Є щось святе в словах «мій рідний край».

Для мене — це матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене — це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любов'ю,

Й пісень людські прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовно.

— Складіть павутинку до слова Україна.

— Послухайте текст «Я твій син, Україно»

Закінчується літній день. Сонце ховається за верхівки дерев. Я сиджу білявогнища й вдивляюсь у його блискавки. Вони нагадують мені фантастичні візерунки, десь тихо шелеститьлистя, ледве-ледве помахує крилами сова, що виглядає собі здобич. Навколо починається нічне життя.

Я готуюсь до сну. Але щось коле мені під бік — я повертаюсь й виймаю з-під спального мішку розбиту пляшку. Отже, тут побували «завойовники природи». Кинув знахідку у кущі — почувся крик. Що це? Невже тут є хижий звір? Ні, це ліс відгукнувся болем, не в змозі більше терпіти зну­щання людини і не встигаючи ліку­вати рани від вогнищ, не маючи нічого, щоб відгородитися від звалищ сміття, від жорстокого знищення своїх жителів.

Накочується сльоза чи то від диму, чи то від розпачу. Переді мною відкривається дивовижна мара. Нібито я бачу дивну країну, де всі міста вкриті якимись ковпаками. Ніде нема жодного деревця, жодної травинки. Велика і брудна ріка несе свої води до піщаній пустелі. Важко дихати. Спускаюсь під землю. Бачу, що табличка на і одному з будинків вказує на вулицю Хрещатик. Невже це Київ? Так. А де ж Дніпро? Де ж знамениті каштани? Навколо тільки роботи й незрозумілі чудернацькі машини. Люди сумні, з сірим обличчям.

Зупиняю хлопчика, питаю, чому Київ такий чудний.

Хлопчик відсилає мене до інформера. Виявляється, інформер — це бібліотека. Тільки книги в ній — комп'ютерні. Гортаю сторінки — і мені становить­ся жахливо.

Виявляється — зникли всі ліси, пе­ресохли або стали отруйними ріки, земля більше не дає врожаїв. Рап­том мені стало важко дихати, я став задихатися й — прокинувся. Вогонь вже згас, ліс спить, а я плачу й смі­юсь одночасно. Я щасливий, бо я те­пер знаю, чого від мене чекає наша земля. Я збережу спокій лісів, непо­вторну красу Дніпра, щоб нащадки теж змогли відчути неповторну кра­су літньої української ночі.

Ліс, тиша, ніч... Все відпочиває. Д летять високо в небо. До далеких зірок,досягти яких можна лише тоді, коли збережеш свою власну планету.

—Які почуття викликав у вас цей твір хлопчика?

—Як ви гадаєте, цей текст фантастичний чи реальний?

—Що є в тексті реалістичним?

—Чому хлопчик прокинувшись, одночасно плакав і сміявся?

—Який висновок зробив для себе
хлопчик зі свого сну?

—Ви згодні з цим висновком?

—Як відчути себе справжнім сином України? Насамперед необхідно добре вчитися, щоб у майбутньому стати справжнім фахівцем і бути корисним своєму народові. Змалку потрібно брати активну участь ужитті класу і школи, відчувати свою причетність до життя країни. Берегти рідну природу, примножувати її багатства. Саджати дерева, квіти, розчищати джерельця, щоб не міліли річки, допомагати братам нашим меншим. Продовжувати традиції своїх предків. А для цього потрібно розвивати свої здібності, гартувати волю, постійно прагнути успіху. Тільки вольова, працьовита людина з добрим і чуйним серцем може бути справжнім громадянином своєї держави.

Рейди-перевірки стану збереження підручників

Коментарi